Свобода мовчати

Що таке свобода слова?! Мабуть, перш за все, це не можливість говорити все, що лише спаде на думку. Радше – це можливість говорити правду. Не ту «правду», яка вигідна владі або іншим, а правду, яку журналісти повинні донести народу. Правду, яка розплющує очі, а не замилює їх. Ту правду, в якій нема виграшних сторін, а є лише правда.

А сьогодні є свобода слова в Україні? Якщо задуматися, то можна сказати, що радше вона є, аніж її нема. Та, знову ж таки, повернемося до того, що свобода слова – перш за все – це право на правду. А такого в нас нема. Так, в нас нема часів 60-десятників, коли за будь-яку інформацію, яка могла викривати високопосадовця можна було позбавитися не одного десятка літ життя. Зараз такого нема, а що є?..
Переслідування? Погрози? Викрадання рідних? Звільнення з посад? Зараз за правду винищують, але іншими методами. Жорстокішими. Болючішими. Тепер кожен журналіст добре міркує над тим, чи потрібен йому матеріал, в якому фігурують «вершки» суспільства. Чи варте кількох сотень баксів людське життя. Людські долі.

Усе, що в нас є…це свобода мовчати. Ми можемо знати все. Можемо володіти всілякою інформацією, яка б могла змінити життя на краще. Але…ми не маємо свободи поділитися нею з іншими. Ми маємо право сказати більше. Але це все формальність. Особливо тоді, коли постає питання життя та смерті рідних. Власного життя…
Не варто далеко ходити…Георгій Гонгадзе. Мертвий. За свободу слова. За донесення правди до народу. За народ. Його дружина та діти. Америка. Втеча. Безпека. Хіба це є свободою слова?.. якою ми розкидуємося наліво і направо?.. Свободи слова в нас нема… У нас є свобода мовчати…

…Або кричати. Так голосно і сильно. Про те, що бачиш і про те, що є! Про тих злодюжок ненаситних, яких в країні безліч є. Та кожен має вибір свій. Хтось знову ж…свій, а хтось – чужий. Хтось знов за грати…а в когось є… СВОБОДА МОВЧАТИ!